<< Главная страница

ДОРОГОЮ ЦIНОЮ



Категории Михайло Коцюбинський ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Пролог Тяжко жилося селянству в тридцятi роки вiсiмнадцятого столiття: Вiльний дух народу ще тлiв пiд попелом неволi. Той народне був звичайнiсiньким господарським волом, якого вдовольняли тяжка праця й спочинок. Ярмо наклади на шию дикому туровi, який корився силi, але очi йому вiд гнiву наливалися кров'ю. Старше поколiння ще пам'ятало, як боролися за людськi права, згадувало, як держали шаблю, обороняючи незалежнiсть. Вiдгукувалась ще чаруюча пiсня волi в серцях молодi, яка кликала на бессарабськi степи, за Дунай, туди, де немає пана й панщини. Пани ж, у свою чергу, обороняли своï права на живий робочий iнвентар — хлопа, який приносив незмiренi скарби, обробляючи украïнську землю. Зовсiм недавно перемогли пани, задушивши гайдамацьке повстання. Але хлоп тiкав, залишаючи все миле його серцю, на вiльнi землi. Там були органiзованi на втiкачiв справжнi лови. На пiвднi Бессарабiï, недалеко от бистроï рiки Прут, по лiвiм боцi Дунаю, стояло козацьке вiйсько, що виловлювало нещасних втiкачiв. За голову спiйманого одержували плату Жорстока розправа чекала на шукачiв свободи. ïх оддавали в рекрути, вiдправляли в Сибiр або назад до пана в неволю. Але, незважаючи на тяжкi перешкоди, тiкали украïнськi селяни туди, де жеврiла надiя на жадану волю, яка дiставалася дуже дорогою цiною. Роздiл I Пан вирiшує парубка Остапа вiддати в рекрути за те, що той бунтує проти нього й пiдмовляє до цього селян. Бунтар... гайдамака! — кричить пан. — Вiн менi людей баламутить. Остап вирiшує втекти, про що й повiдомляє коханiй Соломiï. Тiй важко вiдпускати парубка й залишатися з осоружним чоловiком, за якого насильно ÏÏ видали замiж. Та вона розумiє, що iншого виходу iз скрутного становища немає. Остаповi треба тiкати. 1 Соломiя на човнi перевозить свого любого на той бiк рiки, допомагаючи втекти. Коханцi прощаються й розлучаються. Остап iшов знайомими стежками, де кожен кущик, горбок, долинка... — все було йому знайоме, промовляло до його. Згадує Остап свого сивого дiдуся, колишнього запорожця, який боровся в Уманi з панами. Вiд дiда змалку хлопець чув розповiдi про славне минуле, про волю, про Сiч. Тому Остап, вихований у давнiх традицiях, i здiймав рiч про те, що треба звiльнитись вiд панського ярма. Але нiхто його не пiдтримав. Пан катував старого дiда, силком вiддав Соломiю за свого хурмана, одiбравши дiвчину в Остапа, а самого Остапа вирiшив оббiлувати й оддати в солдати. Так iшов парубок, а думки його сягали в далеке майбутнє. Мрiяв вiн про Сiч за Дунаєм, про козацтво, про те, як разом iз товаришами поïде на Уманщину визволяти народ з неволi, як забере Соломiю, потiшить дiда на старiсть. Але ось хтось замаячив на шляху. Остап хотiв звернути з дороги, та його покликали. Наздоганяв Остапа молодий безвусий парубок. То була Соломiя. Молодиця вирiшила йти за коханим, одягнувши чоловiче вбрання. Тiльки коси, що вибивалися з — пiд очiпка, видавали жiнку. I вони ножем вiдкремсали довге прекрасне волосся, яке чорними пасмами лягало додолу. Отже, тепер удвох, Остап i Соломiя в парубочiй одежi, вирушили в далеку подорож шукати волi. Роздiл II Остап i Соломiя дiсталися лiвого берега Дунаю, опинилися серед маси втiкачiв. Була глибока осiнь. Люди з дiтьми, немiчними, старими ховалися в мороцi вiд козацьких сторожових загонiв. Командував втiкачами дiд Овсiй, який знав години переправи на той берег. Остап i Соломiя подружилися з Iваном Котигорошком, парубком невисокого зросту з тоненьким голосом. Вiн став вiрним товаришем цiй незвичайнiй парi. Настав час втiкачам вирушати в дорогу. Пiдiйшли до самоï рiчки й поховалися в комишi. Довго чекали перевозу. Аж ось прибули човни. I тiльки люди почали до них пiдходити, як ïх помiтив сторожовий козак. Вiн вистрiлив iз рушницi, подаючи сигнал своïм. Сторожовi почали хапати втiкачiв, усе збилося, змiшалося... Хтось ухопив Соломiю, але Остап вiдбив ïï. Човни швидко вiдпливали, i тiльки Котигорошок благаючим голосом гукав Остапа й Соломiю. Остап i Соломiя тiкали через темряву й очерет. Вони вирiшили податися до .одноокого мiрошника Якима, який хвалився, що знає, як можна переправитись до Туреччини. План мельника був дуже простим: зв'язати невеличкий плiт, який витримав би двох людей. Соломiя одразу ж почала майструвати цей плiт. Невдовзi вiн був готовий. Втiкачi попливли вночi через Прут. ïх несло серединою рiчки, поки парубковi не пощастило зачепитись за вербу. Обоє вилiзли з води на чужу землю. Дивне почуття обхопило Остаповi груди: замiсть радостi — сильне обурення стрепенуло його iстоту. I вiн викрикнув прокляття тiй землi, яка принесла стiльки страждань. На тому березi москаль почув Остапiв голос i навмання бахнув з рушницi, випадково влучивши хлопцевi в груди. Роздiл III Соломiя тягла за собою пораненого Остапа. Вони йшли доти, поки Остап не знесилив. Тодi молодиця перев'язала коханому рану. Остап слабнув, вiн не мiг далi йти через плавнi. Сохло в горлi, постiйно хотiлося пити. Соломiя довела пораненого до озерця з чистою водою, напоïла. Вони почали помалу пересуватися далi. Остапа палила гарячка. Соломiя намостила йому ложе з очерету й пiшла сама шукати вiрноï дороги, щоби вибратись iз плавнiв. Довго жiнка ходила, ламала очерет, щоб не загубити своєï дороги, але все — таки заблукала. Вона хвилювалася за Остапа. ïй було прикро, що не може допомогти пораненому, що не може витягти його з плавнiв. З вiдчаю Соломiя розплакалась, а потiм заснула. Прокинувшись, вирiшила йти просто вперед. В тому ж напрямку, куди йшла Соломiя, рухалося дуже багато звiрини. В повiтрi стало тепло й душно. I тут Соломiя помiтила червонi хмари вгорi й зрозумiла, що то горять плавнi. Гарячка палила Остапа. Вiн марив, кликав дiдуся, який приходив втiшити онука. Коли хворий одкривав очi, дiдусь зникав, а коли закривав — з'являвся знову. Надвечiр Остап почав хвилюватися. Де дiлася Соломiя? Чому вона не приходить? Адже вона знає, що йому важко, що вiн не годен вибратися iз цих нетрiв. А може, вона його покинула?... Вночi йому стало гiрше. Його тiпала пропасниця, палила гарячка. Удосвiта Остап почув, що бiля нього стоïть жива iстота. То був вовк. Остап вiдганяв тварину, бризкаючи в морду звiра водою. Вовк жалiбно завив, клацнув зубами й щез в комишах. Остап слабнув. Вiн марив, вiдчував, що вмирає, але перемогла воля до життя. Остап зсунувся з свого ложа й поповз. Нарештi вiн почув над собою Соломiïн голос i втратив свiдомiсть. Роздiл IV Соломiя вибiгає iз плавнiв i натрапляє на циганське поселення. Вона забiгає до хати, де живе циганська сiм'я i благає допомогти врятувати пораненого. Разом iз циганами Соломiя виносить Остапа з плавнiв. У циганськiй хатi молодята знаходять тимчасовий порятунок. Стара циганка доглядає Остапа, як рiдного сина, лiкуючи його вiдварами з рiзного зiлля й козячим молоком. Молодiй циганцi Марiуцi подобався молодий Остап. Надто часто вона поглядала на парубка. Одного разу навiть побилася з — за цього iз своïм чоловiком Раду. Старий циган Пца й молодий Раду зникали вночi й поверталися вранцi. Днями вони спали. Остап помiтив, що приводили вони до двору сплутаних коней, тобто займалися конокрадством. Соломiя влаштувалась працювати до багатого болгарина, приносила грошi, щоб поставити на ноги Остапа. Пца постiйно вимагав грошi в Соломiï. Треба було все терпiти, бо Остап поволi одужував. Через деякий час вiн почав зводитись, навiть спостерiгав за циганськими танцями й спiвами, дивуючись, що навiть гуляють не по — нашому. Не одобрюючи циганських нiчних заробiткiв, Остап i Соломiя вирiшують покинути злодiйське гнiздо. Коли Соломiя була на роботi, на циганський виселок набiгли турецькi шовнiри й усiх забрали до в'язницi. Роздiл V Того дня Соломiя на базарi зустрiла Iвана Котигорошка. Вiн погладшав, мав гарний вигляд. Iван працював наймитом у заможнього турка. Удвох вони вирiшили йти за Остапом, щоб перевезти його у двiр до болгарина. Соломiя була вражена в саме серце, коли нiкого не побачила у циганськiй хатi. У дворi лише блукало маленьке козеня. Молодиця й Котигорошок вирiшують iти до конаку (полiцейського участку), щоб доказати невиннiсть Остапа. Але старший над турецькими жовнiрами не хоче навiть вислухати Соломiï. Котигорошок радить пiдкупити драгомана (перекладача), який служить у полiцiï. Проте драгоман небагато пообiцяв, сказавши, щоб Соломiя прийшла через тиждень, може, випаде нагода побачити чоловiка. Соломiя щодня блукала коло конаку — лиха, роздратована, мов голодна вовчиця. Через тиждень драгоман повiдомив ïï, що позавтра мають везти Остапа за Дунай. Жiнка пiдмовляє Котигорошка вiдбити в туркiв коханого, маючи свiй план. На другий день, ледве розвиднiлось, озброєний Котигорошок iз Соломiєю сiли в човен i стали чекати. Через деякий час з'явилася купка людей, що лагодилися перепливати Дунай. Серед них Соломiя впiзнала Остапа й почала спiвати своïм сильним голосом, повiдомляючи коханого про те, що його ïдуть визволяти. Човен втiкачiв наближався до турецького. Турки слухали пiсню. Аж ось два човни зiткнулися. Почалася бiйка, стрiлянина. Iвановi влучили в живiт. Пiд вагою його тiла човен перевернувся. Холодна вода обпiкала тiло Соломiï, колола голками, приводячи дотями. Жiнка помiтила, як Остап б'ється в руках двох туркiв, а третiй тримає у руках димучу ще рушницю. Значить, нi вона, нi Iван нiкого не забили... Але зараз ïй не до того... Холодна вода бере ïï в своï обiйми, чорна глибiнь тягне вниз. Соломiя вiдчуває, що наближається смерть.
— Остапе!.. — з розпукою кличе душа. — Соломiє — є!.. — доноситься до неï крик серця. — Соломiє!.. — чує вона крiзь холодну хвилю, що б'є ïй в очi, торкається чола, розплутує коси... Стоïть у далеких бессарабських степах невеличка хатинка, де варить собi убогу вечерю сторож. Цей сивий дiд живе сам, розмовляючи з вiтром. Вiтер кличе його з боку холодного Дунаю голосом Соломiï. Не соромиться дiд показати свiй життєпись, що має на власному тiлi. На спинi — пам'ятка вiд пана, мiж ребрами — подарунок вiд москаля. А половина його душi й серця лежить на днi Дунаю й жде, поки зустрiнеться з другою половиною. Отакою дорогою цiною було заплачено за волю.

Метки ЛIТЕРАТУРА XIX СТОЛIТТЯ, ДОРОГОЮ ЦIНОЮ, МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ДОРОГОЮ ЦIНОЮ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация