Дорогою цIною



Категории Михайло Коцюбинський ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Було це в тридцятих роках минулого столiття. Украïнське селянство потрапило в ярмо панськоï неволi, тягло свою долю, як вiл. Але це не була звичайна покiрна робоча худоба, яку ïжа та вiдпочинок могли б зробити щасливою; це був дикий тур, що не забув iще волi, що хвицав ногами й наставляв роги. Свiжi традицiï волi жили в народi, i селяни рвалися на вiльнi вiд панщини Бесарабськi землi. Як струмочки, стiкалися втiкачi до Дунаю. Але там ïх чекали облави. Козакам платили за кожну впiйману голову. Нестерпною була доля зловленого — його вiддавали в солдати, засилали в Сибiр, катували й вiдправляли знову на панщину. Але селяни все одно втiкали туди, де хоч дорогою цiною можна було здобути волю або полягти на вiчний спочинок. I Остап прощається iз Соломiєю i хоче тiкати вiд пана. Соломiя журиться, що залишається сама з нелюбим чоловiком, але розумiє: парубковi не можна лишатися — пан дуже на нього лютий. Вона перевозить Остапа через ставок на човнi. Остап iде навпростець. Вiн вiдчуває себе вже вiльним, тiльки переживає за дiдуся, якому через нього може дiстатися вiд пана. Саме дiдусь розповiв йому про Сiч, козацтво, про боротьбу з панами, пiдтримував сподiвання на волю. Пановi донесли про бунтiвничi думки Остапа, i той змушений був тепер тiкати. Раптом на шляху з'явилася постать подорожнього. Коли вона наблизилася, то виявилося, що це Соломiя, перевдягнута в чоловiчий одяг. Остап спочатку здивувався, а потiм зрадiв. Уранцi, побачивши, як довгi коси жiнки вибилися з-пiд козацькоï шапки, засмiявся. Соломiя дала йому нiж i рiшуче сказала вiдрiзати ïï довге волосся. II В однiй iз яруг, що спускалася до Дунаю, сидiли втiкачi, чекаю чи перевозу — всi з домашнiми речами, бо покидали батькiвщину назавжди. Тут були дорослi й дiти, здоровi й навiть недужi. Мiж iншими — i Остап iз Соломiєю. До них у дорозi пристав Iван, ïхнiй земляк. Очiкування затяглося. Раптом тихо пiдпливли човни, люди затовпилися, зашумiли. Iван Котигорошок, ускочивши в човен, кликав Остапа iз Соломiєю. У ту ж хвилину наскочила сторожа. Однi втiкачi вiдпливли, а iншi кинулися тiкати, i кулi свистiли над ïхнiми головами. Остап i Соломiя мчали вперед без пам'ятi. Коли втомилися, згадали про одного мiрошника Якима, що теж знав спосiб переправитися на волю, й повернули до його млина. Мельник упiзнав Остапа й порадив зв'язати невеликий плiт. Пiсля пiвночi все було готове. Плiт був важкий, i його ледве дотягли до рiчки. Навколо — нi душi, туман, утiкачам явно везло. Плiт спустили на воду — i його понесло течiєю. Остап ледве зумiв вирватися з потоку, доправитися до берега й схопитися за дерево. Замiсть радостi Остап вiдчув обурення й голосно закляв краïну, де зазнав скiльки кривди. У вiдповiдь пролунав пострiл сторожового козака, й Остап, скрикнувши, схопився за груди. III Соломiя смикнула Остапа за руку й поволокла його подалi вiд рiчки. Вони бiгли комишами, поки парубок зовсiм знесилiв. Жiнка зрозумiла, що вiн поранений, зупинилася й перев'язала Остапа. Той попросив води, але де ïï вiзьмеш у такiй темрявi? Та, що хлюпала пiд ногами, зовсiм не годилася для пиття. Йшли довго, поки зрозумiли, що заблукали, адже у високих комишах не можна було визначити, куди дме вiтер, де сонце. В Остапа почалася гарячка. Соломiя поклала його бiля озерця з чистою водою, а сама пiшла шукати дороги й допомоги. I теж заблукала, але вирiшила не здаватися. Вона будь-що знайде Остапа й урятує його. Уранцi молодиця прокинулася вiд диму i вiд того, що мимо неï пробiгають дикi тварини, повзуть гадюки, кричить над головою птаство. Вона зрозумiла, що горять плавнi, й з усiх сил кинулася слiдом за звiриною. Коли Соломiя пiшла, Остап вiдчув себе вiдрiзаним од свiту. Вiн щохвилини мочив руку у водi й охолоджував собi чоло. Йому стало зовсiм погано — вiн почав марити, згадувати дiдуся. Коли опритомнiв, то побачив перед собою великого голодного вовка. Звiр почав помалу наближатися, й Остап хлюпнув на нього водою — той вiдступив. Так тривало довго, поки вовковi набридло, вiн завив, сердитий клацнув зубами й побiг геть. Парубок спочатку змирився з тим, що доведеться загинути, а потiм у нього прокинулося таке бажання жити, любити, що вiн сунувся зi свого ложа й поповз iз комишiв. I раптом почув голос Соломiï. IV, V Соломiя вибралася з очеретiв, за допомогою циган, що жили в хатинi поблизу, знайшла Остапа. Стара циганка вилiкувала пораненого. Соломiя тим часом працювала в наймах. Цигани займалися Крадiжками, тому полiцiя заарештувала ïх, а разом iз ними потрапив до в'язницi й Остап, у якого було кульове поранення. Того дня Соломiя зустрiла на базарi Iвана Котигорошка. Вони пiшли забрати Остапа, але дiзналися про страшне лихо. У полiцейськiй дiльницi iз Соломiєю не стали й говорити. Тодi молодиця вирiшила пiдкупити драгомана (перекладача), який служив у полiцiï. Драгоман обiцяв небагато, адже в жiнки було мало грошей. Єдине сказав, що Остапа будуть вiдвозити на той берег пiслязавтра вранцi. Соломiя пiдмовила Iвана дiстати рушницi й визволити Остапа пiд час переправи. Уранцi вони взяли чужий човен i попливли. У човнi, де сидiв Остап, було четверо. Соломiя пiснею сповiстила, що ïде його визволяти. Зав'язалася бiйка. Iвана турки застрелили, Соломiя упала в холодну воду i втонула. Пройшло чимало часу. На високiй бесарабськiй полонинi стоïть маленька хатина сторожа. Вiтер гуде й розповiдає йому про всi новини свiту. Часто чується старому битому-перебитому Остаповi, що кличе його Соломiя. Коментар Повiсть М. Коцюбинського Дорогою цiною (iнколи ïï називають оповiданням) зображує гераïко-романтичну iсторiю двох закоханих. Соломiю, яка любила Остапа, пан видав замiж за старого фурмана а Остапа за бунтiвнi розмови грозився вiддати у солдати. Молодята тiкають на вiльнi землi. Пiд нас утечi Остапа поранили, потiм вилiкували, заарештували, суворо покарали й вiдправили назад до пана Соломiя ж пожертвувала своïм життям заради порятунку коханого Пiсля скасування крiпацтва Остап повертається до мiсця загибелi Соломiï й чекає iз нею зустрiчi в iншому свiтi. Письменник оспiвує не лише силу кохання, а й волелюбнiсть, мужнiсть украïнського народу. який не корився панськiй неволi.

Метки Дорогою цiною, МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ, З УКРАÏНСЬКОÏ ПРОЗИ, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Дорогою цIною