<< Главная страница

INTERMEZZO



Категории Михайло Коцюбинський ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Присвячую кононiвським полям   Дiйовi особи: Моя утома, Ниви у червнi, Сонце, Три бiлих вiвчарки. Зозуля, Жайворонки, Залiзна рука города, Людське горе. Залишилося тiльки спакуватися. Це було одне з тих численнiï треба, якi лiричного героя так втомили, якi нагадували йому мне гоголового звiра. Увiльнитися вiд цього можна лише на деякий чаï бо, як говорить герой, я не можу розминутися з людиною, я не можу бути самотнiм. Його втомили люди зi своєю метушнею, галасом, з;\ хотiлося спокою. Вiн тiкає вiд залiзноï руки города i не може втекти. Але ось уже зелене безмежжя природи. Кує зозуля. Навiщо людинi тиша? Щоб почути й побачити щось головнiше, важливе у життi, яке не осягнеш у щоденнiй метушнi. Герой у темнiм кiмнатi. Йому здається, що навiть меблi, предмети зазiхають на цю тишу. У його серце просяться люди, якi складали туди, як до власного сховку, своï надiï, гнiв i страждання або криваву жорстокiсть звiра. Болю так багато, що лiричний герой уже не сприймає його, вiн утомився. Зозуля б'є молоточком у кришталевий великий дзвiн. Три вiвчарки зчинили Ґвалт. Герой вiдпускає з ланцюга одну, i та мчить геть, бо ïй воля дорожча, нiж задоволена злiсть. Днi лiричного героя протiкають серед степу, серед нив. Киплять вiд гарячого вiтру срiбноволосi вiвса. Поступово той мир i спокiй, що панували навколо, входять в душу лiричного героя, наповнюють ïï. Герой щасливий, що зустрiчається iз сонцем, звертається до нього, як до живоï iстоти. Разом з вiвчарками блукає полями й пускає свою душу пiд чорний пар. В городах земля одягнена в камiнь i залiзо — i недоступна. Тут же герой став близько бiля неï. Пив молоко — i вiдчував, що в нього вливається екстракт луки. Особливий тут i хлiб. Лiричний герой вiдчуває себе багатим, хоч нiчого не має. Уся земля — його. Жайворонок грав на струнах небесноï арфи симфонiю поля. Серед безлюддя й тишi протiкали днi intermezzo лiричного героя. Та ось вiн зустрiчає на нивi простого мужика, слухає страшнi речi про голодне, страшне життя багатодiтноï родини, про безправнiсть, коли становий приходить i щотижня б'є селянина в лице, коли хати почорнiли, а бруднi, негарнi дiвчата йдуть iз важкоï роботи. Людське горе вливається в душу героя, i вiн готовий його сприйняти.   Коментар Психологiчна новела М. Коцюбинського Intermezzo дуже близька за жанровими ознаками до поезiï в прозi, має автобiографiчний характер. Лiричний герой, утомлений вiд метушнi, галасу в мiстi, вiд сприйняття людського горя, втомився i поïхав вiдпочити в с. Кононiвку. Спочатку не мiг заспокоïтися, вiдiйти вiд картин i думок, його переповнювали. Потiм краса природи, тиша розвiяли втому й пiдготували до сприйняття людського горя, викликали бажання ось йому зарадити. Авторовi вдалося психологiчно переконливо розкрити внутрiшнiй стан людини за допомогою iмпресiонiстичноï поетики: пейзажiв, звукових образiв, свiтлотiнi, внутрiшнiх монологiв, контрастiв i ускладнених метафор та символiв. МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864-1913)   М. Коцюбинський народився у м. Вiнницi в сiм'ï дрiбного урядовця. У 1875-1876 роках вiн навчався у народному училищi в м. Барi, потiм у  IIIаргородському  духовному  училищi.  Захоплювався читанням художньоï лiтератури, сам пробував писати, i вже тодi вчителi вiдзначали його лiтературнi здiбностi. У Кам'янцi-Подiльському, де жив протягом двох рокiв, Коцюбинський зблизився з групою народникiв. У Вiнницi, куди потiм повернувся, Михайло заробляв приватними уроками, заснував нелегальний гурток молодi, через що потрапив до списку неблагонадiйних. Пише оповiдання, вiршi, займається перекладами з польськоï мови. У 1891 роцi складає iспити при Вiнницькому реальному учини щi й одержує посвiдчення народного вчителя. Вчителює в селi Лопатинцях на Вiнниччинi. Протягом 1892-1895 рокiв письменник працював у складi фiлоксерноï комiсiï в Молдавiï, вивчав життя бессарабських молдаван, написав на основi своïх спостережень кiлька оповiдань. Одружується й переïжджає спочатку до Житомира, потiм до Чернiгова, де отримує посаду дiловода в земськiй управi, потiм статистика в земствi, згодом стає членом Чернiгiвськоï архiвноï комiсiï. У 1905 роцi Коцюбинський виïжджає за кордон на лiкування, вiдвiдує Нiмеччину, Iталiю, Австрiю, Швейцарiю. Пiзнiше лiкується на о. Капрi, де товаришує з вiдомим росiйським письменником М. Горьким. У 1911 роцi письменник органiзував у Чернiговi лiтературнi суботи, щоб пiдтримати творчу молодь. Там отримав пiдтримку майбутнiй видатний украïнський поет Павло Тичина. I. Франко запросив Коцюбинського разом з iншими митцями вiдвiдати Буковину, с. Криворiвню. Пiд враженням вiд цiєï поïздки Михайло Михайлович написав повiсть Тiнi забутих предкiв. Товариство прихильникiв украïнськоï науки призначило письменниковi довiчну пенсiю, I вiн залишив роботу в земствi. Продовжив активну творчу роботу. Похований у Чернiговi бiля Троïцького монастиря над рiчкою Десною.

Метки Intermezzo, МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 10-х РОКIВ XX СТ., Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 10-х РОКIВ XX СТ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА, 10-х РОКIВ, XX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
INTERMEZZO


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация