ТIнI забутих предкIв



Категории Михайло Коцюбинський ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Iван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульськiй родинi Палiйчукiв. Вiн часто плакав, погано рiс i дивився на неньку таким глибоким, розумним зором, що та аж тривожилася — чи не пiдмiнила його нечиста сила. Пiдрiсши, Iванко бiг у гори, в лiс, де йому було затишно, добре. У сiм рокiв вiн умiв уже знаходити цiлюще зiлля, розумiв, про що спiвають птахи, знав про арiдника (злого духа), лiсовикiв, веселого чугайстра (мiфiчну лiсову iстоту). Незабаром хлопця послали пасти корiв. Там вiн навчився грати На сопiлцi i все намагався пiймати чарiвну, невловиму мелодiю, яка йому увесь час чулася. У хатi часто були неспокiй i горе. Брата Олексу роздушило дерево в лiсi, а родич Василь, файний веселий хлопець, загинув у бiйцi з ворожим родом. На храмовi свята Палiйчуки, вдягнувши найкращий одяг, сiдали на коней i ïхали до церкви. Одного разу вони зустрiлися з ворожим родом Гутенюкiв. Почалася бiйка. Iвановi теж хотiлося з кимось битися. Вiн побачив дiвчинку, що тряслася зi страху бiля воза, I вдарив ïï. Дiвча побiгло, хлопець за нею. Зiрвав стрiчки й кинув у рiчку. Тодi дiвчинка подивилася спiдлоба й сказала, що в неï є ще кращi кiсники. Потiм подумала, дiстала довгу цукерку, роздiлила ïï навпiл i пригостила Iванка. Хлопець був вражений. Вони почали розмовляти, i погляд чорних матових очей Марiчки м'яко поринав у Iванове серце. На другий день пiсля бiйки помер батько, старий Палiйчук. У родинi настали тяжкi часи. З думки Iвана не йшла Марiчка. I вiн, пасучи корову, якось побачив ïï. З того часу почалися ïхнi таємнi зустрiчi. Так росли вони серед потокiв i лiсiв, чистi та наïвнi. Але дитинство минуло, Iван був уже леҐiнь, стрункий i мiцний, як смерiчка, Марiчка теж стала дiвкою на виданнi. Зустрiчалися вони тепер лиш< в недiлю або на свята десь у лiсi, щоб ïхнi родичi не знали. Марiчка любила, як Iванко грав на флоярi. Вона ж вiдповiдала йому спiванка ми, яких знала безлiч i складала сама. Марiчка питала, чи будуть вони в парi, адже ïхнi сiм'ï нiколи цього не дозволять. Iван вiдповiдав, що й питати не стане. Що б там не було, а Марiчка мусить бути його. Але Ґаздiвство (господарство) Iвана занепадало, треба було йти в найми. Юнак потiшав дiвчину, казав, щоб спiвала, а вiн почує тi спiванки. Теплим весняним ранком Iван пiднявся на полонину, де разом з iншими пастухами повинен був доглядати худобу, що ïï зганяли на лiто з рiзних сiл. Кожен мав своï обов'язки — один пiдтримував вогнище, iншi пасли, доïли овець, а ватаг священнодiяв над головками овечого сиру. Днi за днями проходили в щоденнiй працi. Iван часто згадував Марiчку, ïï пiснi. Коли захворiв Микола, який доглядав за вогнищем, Iвановi доручили пильнувати ватри. Уночi юнаковi снилися поганi сни, в яких вiн нiяк не мiг зустрiтися з коханою. Одного разу Iвановi почувся голос Марiчки так, нiби вона його кликала. Вiн побiг на голос i зупинився перед прiрвою. Працював Iван на полонинi, аж поки хазяï не розiбрали худобу на зиму. Недаремно Iван поспiшав з полонини: вiн не застав Марiчки живою. Несподiвано почалася на Черемошi повiнь. Вода пiдхопила дiв чину, понесла, кинула на водопад. Люди це бачили, чули крики, але врятувати не могли. Iван не повiрив, пiшов шукати Марiчку берегом, але не знайшов Став блукати лiсами, не тямлячи себе з туги. З'явився у селi тiльки через шiсть рокiв — худий, зчорнiлий i постарiлий, але спокiйний, через рiк умовили його одружитися, бо треба ж було Ґаздувати (хазяйнувати). Жiнка Палагна була з багатого роду, горда й пихата. Але господиня була добра, допомагала чоловiковi у щоденних турботах. Iван весь час проводив бiля худоби, думав тiльки про неï i дбав, лише iнколи згадував Марiчку, i тодi пропадав. Жiнка сердилася, чоловiк вiдчував провину лише перед худобою. На Свят-вечiр готували, за традицiєю, дванадцять страв, пригощали спочатку худобу, потiм вiдганяли ворожi сили. Коли сiдали вечеряти, Iвановi здавалося, що за плечима стоïть Марiчка й плаче. На Теплого Юрiя Палагна вирiшила поворожити. Пiшла голою на царинку, стала ворожити й раптом вiдчула, що на неï хтось дивиться. Це був сусiда, мольфар Юра — чарiвник i планетник. Спочатку не могла й поворухнутись, а потiм вiдчула злiсть, що пропало ворожiння. Палагна боялася мольфара i разом iз тим цiкавилася ним, бо вiн вдавався ïй набагато кращим за чоловiка, котрий тiльки журився, худнув i байдужiв до всього. Одного разу Палагна, наглядаючи корiв у лiсi, побачила, що насувається хмара з градом. Потiм помiтила чоловiка, що дерся на скелю. Це був Юра. Вiн став, пiдняв до хмари цiпок i почав ïï проганяти. Хмара послухалася й пiшла геть, а Палагна прибiгла до чарiвника з радiстю й стала його любаскою. Усi говорили про Палагну та Юру, але Iван був до того байдужий. Жiнка розцвiтала та веселилася, а вiн нидiв i сохнув. Одного разу вiн побачив, як Юра разом iз Палатою ворожать проти нього. I пiшов, не знаючи куди. Блукав горами, долами. Нарештi побачив, що сидить над рiкою, яка забрала в нього Марiчку. Одного разу Iван прокинувся вiд того, що його будила Марiчка й гукала за собою. Вiн пiшов за нею, знаючи, що то не його дiвчина,  а  нявка (лiсова дiвчина, у котроï в спинi дiра, через яку видно всi нутрощi). Дiвчина нагадала йому усi ïхнi зустрiчi, забави, спiванки, гарячi обiйми й розлуку. Дiйшла до галявинки. Марiчка здригнулася i щезла. Iван розпалив ватру, i до нього, замiсть дiвчини, прийшов чугайстир, добрий лiсовий дух, який боронив людей вiд нявок. Де ïх зустрiчав, одразу роздирав. Iван злякався, що вiн розiрве й Марiчку-нявку, що була тут десь поблизу, тому став розмовляти з чугайстром, навiть пiшов на його прохання у танок. Чугайстир, утомившись, пiшов, а Iван знову захотiв побачити Марiчку. Почувши ïï голос, побiг i вiки у провалля. Ледь живого на другий день його знайшли пастухи. Сумна трембiта сповiстила про смерть. Палагна, як годилося, добре плакала та голосила. А людей збиралося все бiльше. Потiм почувся шум, штовханина. Чи не багато вже суму мала душа? Залунав жiночий смiх i розпочалися забави, аж на грудях у померлого забряжчали мiднi грошi, скинутi добрими душами на перевiз.   Коментар Твiр М. Коцюбинського Тiнi забутих предкiв називають ще чарiвною казкою про любов, а героïв Iвана та Марiчку — украïнськими Ромео та Джульєттою, в образах яких утiлено романтичну iдею незнищенностi кохання. Утворi використано багатий фольклор Гуцульщини, показанi звичаï, обряди й традицiï украïнцiв-гуцулiв, прекрасну, дику й часом жорстоку природу Карпатських гiр. Багатий духовний свiт героïв протиставлений досить жорстоким реалiям свiту.

Метки Тiнi забутих предкiв, МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 10-х РОКIВ XX СТ., Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 10-х РОКIВ XX СТ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА, 10-х РОКIВ, XX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ТIнI забутих предкIв